.RU

по ряду, по праву», «велми - Василь Яременко. На замовлення вічності

по ряду,

по праву»,

«велми

дітеск», «літо

ціле

», «смислену

велми»,

«аще кто хотяше

волею

креститеся», «не їдем ні на конях, ні на возіх,

ні піш

ідем», «не можаше сидіти

на коні»

і т. д. Такого характеру поширення тексту засвідчують в особі книжника-переписувача українця. Але якщо це не поширення, а автентичний

текст

«Початкового літопису»? Тоді мова Нестора м-ає значні сліди українського мовлення.

У Іпатському списку маємо й інші відмінності в зіставленні із іншими текстами «Повісті врем’яних літ». Ці відмінності — цілеспрямоване підновлення старої мови:

Текст за 1-м Новгородським літописом (старіший текст):

«возьмуть на ся прутье младое» (варіант: «возьмуть вьтвие)

«борзописца зЂло»

«пережгоша истопку» (истобу)

«дружина»

«смерть прииметь»

«охабивъ»

«красоты ради лица ея»

Текст за Іпатським списком:

«возьмуть вЂники и начнуть хвостатися»

«борзописца велми»

«пережгоша мовницю»

«друзЂ наши»

«смертЂю да оумреть»

«своея ся лишивъ»

«крась; для лица ея»

Цей ряд зіставлень можливий по всьому тексту. Тут українські вкраплення йдуть чи від Нестора та його попередників і сучасників, а чи від автора копії. Але погляньмо й на текст, який не має варіантів. Подамо кілька прикладів в сучасному правописному оформленні без перекладу, тільки, повторимо, прочитуючи «Ђ» як «і», «ї», «и»: «преставися Володимир», «межи собою», «сього же дітища виволокоша риболови в неводі», «переїха в лодьї чрес Дніпр», «ілі гусіницею», «і шия желізна вия твоя», «пшениці», «умре ту», «ні ким», «отерся віхтем», «водою студеною», «сидить в бездні», «на порозі», «і многі прельсті, мало не весь город», «стояло сонце в колі, а поза колом ще два сонця», «написав на стрілі», «ізвірже і вітр на рінь, іже і до сьогодні словеть Перуня рінь», «і строєна баня кам’яна», «двори ваші пусті будуть, яко ви злі есте і лукаві», «видай мужі сія, ми не б’ємся за сих, а за тя можем ся бити, а за сих не б’ємся», «се бо єсть бо батіг» і т. д. Це зразки української фразеології і української орфоепії в «Повісті врем’яних літ». А українська лексика ллється суцільним потоком: жито, сочевиця, рінь, колодязь, зоря, зоріти, віно, посаг, подружжя, преставитися, могила, умерти, величатися, лукавий, вабити, сварити, приязнь, туга, сором, свита, сіни, печера, вежа, голубник, стріха, манастир, орати, рало, рілля, знемагати, володіти, наймит, уряд, заплатити, мито, митник, повість, перекладати і т. д.

Ще Михайло Максимович довів близькість української народної поезії з літературними пам’ятками Київської Русі. Його думки щодо цього, між іншим, поділяв і розвивав Бєлінський у статті про російські народні пісні, а також Буслаев у праці «Об этнических выражениях украинской народной поэзии». Підсумовуючи значення започаткованого Максимовичем напрямку, Драгоманов сказав: «Всякий, хто знає історію південнозахідної Русі і її стан,— надіємося, порозуміє без дальших слів, яке величезне практичне, державне значення має думка, що мова, чуття «хлопа» з південно-західної Русі — прості потомки мови, поезії, чуття

князів

старокиївської землі» [1 Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство, т. 1 // Львів, 1899, с. 60.]. Ці висновки вченого ніколи і ніким не були спростовані.

Більшість діалогів у «Повісті врем’яних літ» передана фактично українською мовою. Маємо дивну сув’язь прадавньої української історії й слова.

На питання, чому і як українські слова з’являються в мові книжників Київської Русі, ще наприкінці XVII ст. відповів німецький вчений Генріх-Вільгельм Лудольф: «Назви більшості звичайних речей, вживаних у повсякденному житті, не зустрічаються в тих книгах, за якими навчаються слов’янської мови». Себто — в російських підручниках старослов’янської мови, з якими він знайомився в 1692—1696 рр., були відсутні всі українські слова, вживані в літописах Київської Русі.

Ці докази спростовують різні спекулятивні легенди, що фактично й створювались, аби позбавити український народ його історичного коріння. Та й взагалі із деякими легендами декому жаль розлучатися.

Одна з найкращих легенд — це легенда про Бояна. Цей поет, прославлений в «Слові о полку Ігоревім», як уже точно встановлено, сучасник Нестора. Оця обставина будить серйозний сумнів: чи був Боян узагалі?

Не можна йняти віри, щоб автори «Повісті врем’яних літ», віддаючи належну хвалу і шану кожному книжнику — митрополитові Іоанну, ігуменові Івану, князю Ярославу Мудрому і в старості маститому Яневі,— не помітили, не згадали жодним словом славетного Бояна. Чим зумовлена така неувага?

А чи й треба висувати звинувачення в неуважності проти авторів літопису? Вони увічнили його, тільки ім’я того співця інше, реальне, не вигадане чи штучно утворене вченими кінця XVIII—XIX ст., які вписали його в паспорт. Мусимо вдатися до свідчень Нестора. Під 1106 р. він фіксує дві події: «Повоювали половці побіля Заріченська, і послав на них Святополк Яня Вишатича і брата його Путяту, Іванка Захарича, і Козарина...» І відразу: «У це ж літо помер Янь, старець добрий, жив літ дев’яносто, в старості маститий: жив по закону Божому, не гірший перших праведників, від нього ж я чув багато словес, які і вписав у літописець. Був же він муж добрий, і покірливий, і смиренний, уникав всіляких тяжб, його ж і гріб є в Печерському монастирі, у притворі, де лежить тіло його, покладене місяця червня в 24-й день». Оце, очевидячки, і є біографія Бояна. Насправді — Яня. Прошу читачів звернути увагу на поданий приклад: «се бо єсть бо батіг». Подібна фраза, повторена кілька разів, була і в «Слові о полку Ігоревім», але розбита на слова по-іншому, хоча її треба було б розбити так: «бо Янь бо віщий».

Академік Д. С. Лихачов ототожнює Яня-поета із Янем Вишатичем. Аргументи його, на нашу думку, не витримують критики. У Лаврентіївському списку коло імені Яня, який ходив на половців, нема вказівки, що це Вишатич, а раз так, то, на думку Лихачова, маємо кількох братів Захаричів — Яня, Путяту й Іванка. А помер, мовляв, Янь Вишатич, хоча літописець й не зазначив, що це Вишатич. Боян же так і залишається міфічним Бояном.

Слід зайнятися розрахунками, які заперечують, що в 1106 р. Янь Вишатич міг мати 90 років. Так, його батько Вишата згадується в Літописі під 1043 роком як воєвода Ярослава Мудрого і «отець Янів». Припустимо, що цей запис зроблено пізніше, коли Вишатич мав славу більшу, ніж Вишата. Але тоді Янь Вишатич на 1106 р. не міг мати 90 років. Він їх справді і не мав, він ходив на чолі князівської дружини в похід на половців. Якщо ж Янь Вишатич уже в 1043 р. мав широку популярність, щоб батькову заслугу відзначити тільки за те, що він батько Янів, то знову ж виникає питання, скільки було на той час років його батькові і скільки могло бути самому Яневі. Якщо в 1106 р. помер Янь Вишатич, то він народився в 1016 р. В Літописі про нього є згадки під 1071, 1089, 1091, 1093, і, впевнені, в 1106 р. ходив ще на половців. Коли ж він народився в 1016 р., то і в 1093 р. уже мав 77 років, і сумнівно, щоб він уже й тоді міг ходити на половців. Отож у 1106 р. помер інший Янь. Наш перший відомий піснетворець. Його епічні твори були внесені Нестором в літопис, про що він сам свідчить. На цю поезію, виокремлену в нашому виданні саме як поезію, очевидячки, й покликається невідомий автор «Слова о полку Ігоревім». Запис про Яня Вишатича і «старця доброго» Яня стоять поруч під одним роком, і ототожнювати їх немає найменших підстав. Це два різні Яні, висновки, що 90 років — це «епічне перебільшення», ні на що не оперті і серйозно сприйматися не можуть. Я повністю поділяю думку Вельтмана, Лонгінова, Черепніна, що згаданий під 1106 р. Янь є легендарний поет «бо Янь». На її користь промовляє те, що літописці, віддаючи належну шану кожному книжникові, жодним словом не обмовилися про таку знаменитість, як Боян. Не обмовилися, бо його й не було, а про Яня, автора поетичних творів, сказано все: «Від нього ж я чув багато словес, які й вписав у літописець».

Питання про особу Бояна і Яня вперше поставив ще в 1842 р. відомий вчений, дослідник літератури Київської Русі А. Ф. Вельтман у статті «Упоминаемый «бо Ян» в «Слове о полку Игореве» есть старец Ян, упоминаемый Нестором» («Москвитянин», 1842, № 1, с. 213—215), а з радянських вчених думку Вельтмана підтримав Л. В. Черепнін в статті «Повесть временных лет», ее редакции и предшествующие ей летописные своды» («Исторические записки», 1948, № 25, с. 328—329) Підтримували цю думку й деякі інші вчені.

Академік Д. С. Лихачов явно перебільшує роль і значення в київській історії роду новгородського посадника Остромира, ідеалізує й гіперболізує образ Вишати і його сина Яня, останнього представника роду Остромира. Аргументи надто непереконливі, а деяких у «Повісті врем’яних літ» немає взагалі, вони — плід багатої фантазії. Зокрема, нема підтвердження, що літопис героїзує рід Остромира і «підкреслює його вагу в розподілі сил Київської держави, його близькість до роду київських князів» [1 Д. С. Лихачев. Избранные работы в трех томах, т. 2 // Л., «Худ. литература», 1987, с. 50.] І далі: «Володимир І Святославич неодноразово йшов за порадами Добрині в своїх походах. Добриня домагається для Володимира руки полоцької княжни Рогніди. Слухаючи порад сина Добрині Константина, Ярослав отримав київський стіл... Як Володимир був зобов’язаний княжінням Добрині, так Ярослав був зобов’язаний київським столом його синові

Константану» [1 Д. С. Лихачев. Избранные работы в трех томах, т. 2 (переклад автора статті).]. М’яко кажучи, київськими князями правив рід новгородського посадника Остромира, цьому родові всі великі київські князі «зобов’язані». Очевидно, коли б Добриня не сходив до Рогніди сватом, до того ж дуже кривавим, то й Володимир не був би Великим, а Ярослав не був би Мудрим, коли б не посадник Константан. Але Д. С. Лихачов не відповідає на питання, чому літописець жодним словом не обмовився про свого великого сучасника — Бояна. І ще одне: літописець не оповідання переповідає, як це стверджує Д. С. Лихачов, хай навіть почуті від Вишати і його сина, а вводить готові епічні пісні, поетичні віршовані оповідання. Коли б ще й цей дар мали Вишата і Вишатич, то, будьмо певні, Нестор не поминув би відзначити це — і неодноразово. Ми певні, що в особі Яня відшукався загублений вигаданий Боян. Введена в літопис поезія в переважаючій більшості належить Яню.

Уже давно помічено, що жоден із виявів духовного життя не зв’язаний так міцно з окремими особливостями духу народного, з народним генієм, як поезія. І як тільки народ заявив про себе в поетичній творчості, в своїй поезії, видобув власний поетичний звук, а з ним і свою неповторну інтонацію,— він уже започаткував свою національну історію. Історія і поетичне слово у нерозривній сув’язі з найдавніших часів. Активність поезії є виявом активного життя суспільства, поетичне слово супроводжує розвиток народного життя. І коли воно в силу різних причин занепадає і вже не здатне до нових оригінальних виявів, тоді на вустах народу залишається старовинна пісня, створена в період здорової молодості.

Незглибимий в розмаїтості своїх виявів дух народу у поезії засвідчує свій поступальний рух, а значить — і історичний розвиток. Тож питання про літописну поезію чи про поетичні твори в «Повісті врем’яних літ» має першочергову вагу. На сьогодні ми вже маємо перші спроби її вивчення, виокремлення з літописів і окремого видання. Йдеться про спроби І. Франка та такі видання, як 1-й том «Антології української поезії» (1984) та «Марсове поле» (1988).

Дружинна поезія, що славила полководчий талант руських князів, ратну доблесть їхнього війська, овіяного славою, героїчним духом,— походи Аскольда і Діра, Олега, Ігоря, Святослава на Цареград,— це скарбниця історичної пам’яті нашого народу. У ній діяння наших предків піднесено як зразок, приклад для наслідування сучасникам і найдальшим нащадкам.

Спонукає до роздумів та обставина, що літописець називає свою працю ‘не «літописанням», а «повістями», себто історичними поетичними оповіданнями, «словесами» про певні події, головним чином пов’язані з битвами, походами, міжусобицями. Нестор засвідчив, що багато цих «словес» він вписав, тобто вніс не редагованими, не переробленими, до літопису з вуст старого Яня. Очевидно, це і є ті «старі словеси», про які автор «Слова о полку Ігоревім» згадує на самому початку як про давню уже столітню традицію. Автор «Слова», на противагу Яневі, збирається оспівати не те, що було колись давно, а те, чого він сам був свідком, «по былинам сего времени». У цьому, гадаємо, підтвердження того, що, можливо, Янь складав пісні і на біблійні теми, і про події 200—300-літньої давності, і події свого часу. Всі ці пісні легко прочитуються в літописі. Але проблема їх авторства потребує спеціального дослідження. Це справа майбутнього, сьогодні, гадаємо, достатньо поставити це питання, щоб спонукати молодих дослідників до його вивчення і розв’язання.

У перекладі подано біля п’ятдесяти поетичних творів. Ще близько двадцяти залишено у прозовому відтворенні. Це також поетичні твори, як наведена вище хвалебна пісня Ярославу Мудрому, але цільність їх з різних причин порушена, а втручатися в текст, робити спробу його реставрації — не завдання перекладача.

«Повість врем’яних літ» — не просто пам’ятка писемності, а й високохудожня поетична книга, збірка епічних пісень та перша, найдавніша історія українського народу, написана на замовлення Вічності. Вона має стати букварем нашої національної свідомості, глибоких патріотичних та інтернаціональних почуттів, пронесених народом через тисячоліття.

2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.