.RU

Шшшя критика - 10


Стсць Германович виштовхався в потоці людей, наче якась надвишка над вишикуваними. На вулиці нахилився і 1> грі пав собі праву холошу. Лінійка недобре вляглася в течці, ° невдало проковтнутий макарон, він ухопився двома паль- *!К и але тільки за другим разом вловив ту частинку, що посунься і відмикає. Редактор Верес мешкав звідси за квартал.


Він спинився коло вітрини поруч. Тут рекламоване усе стійке та тривале: ліжка, стільці й ослони. Редактор Всрес, мабуть таки вдома. Чи купити собі такого вічного ослона. Для цього треба мати один бецугшайн, моментальний, як вода Ге- оаклітова. Кінець кінцем він міг би відкласти сьогоднішню візиту, та дуже вже хочеться поділитись анекдотою. І він аж обернувся і зсунув брови: до того нестерпно вило авто, гвалтуючи брук пролетної вулиці.


Авта скакали одне за одним, майже слідом, і щочетверте вило диким голосом, але без варіяцій. А вже дослівно з кожного вилітала та сама ритмом і значенням свистова симфонія, скерована до білявих жінок на пішоходах. Біляві жінки посувалися з дитячими возиками і без них, але всі з господарськими торбами. Вони були вбрані в сині, брунатні в горошок, брунатні з іскрою і в ясномалинові сукні. Одному одноногому і одному зовсім безногому юнакам дуже струдко переноситися в юрбі білявих жінок. Літні люди, зодягнені за останньою модою дев’яностих років, ведуть дещо окремий таночок здовж байдужих будинків. Вулиця виходила просто до ратуші, і там через міст до соборної площі. Поламані ребра мав собор, і він не мав даху, але ліва його вежа ще по-старому мережила просьбу до неба. І темнішало небо, над усім бо сідало сонце. А за деякий час, як його намальована заміна, виходжав місяць.


Авта скакали одне за одним, посиплювало їх сяйво ліхтарів на дротах. Вони скакали й тарабанили, майже слідом, і на них ніхто не зважав, хіба що на перехрестях. Стець Германович ішов попід будинками, після того, як уже вчетверте не застав редактора Вереса вдома. Він ішов поквапливо, і ввесь час назустріч ішли казкові від ліхтарів біляві жінки. І місяць був у перспективі вулиці за ліхтарями, він світив останнім на краю світу світичем.


Коли Стець Германович не застав редактора Вереса вперше, зовсім тим не перейнявся. Попросив пробачення, зсунув брови і почимчикував до бюра. Він мав кілька рукописів до правлення, ото перших півгодини працював у чарівному настрої і не перериваючи. Виокруглювати писання давалося сьогодні щасливо. Потім йому спала на думку дивна річ.


Він підвівся з-за столу, дуже поспішно склав папери, готові й неготові разом, і вхопив течку і розгойдав її. При виході він стикнувся с Дозьом, але ніяк не міг з ним затриматися, хоч тому й дуже хотілось попатякати. Подзвонивши вдруге під дверима, Стець Германович один раз глибоко відсапнув.


Коли йому знов сказано, що пана редактора немає, він швидко збіг сходами і попрямував до Завадовського. Тут він перебував рівно сім хвилин, а вийшовши, одразу явився до




79


Васнлинчиного батька, пана Гарути. В родині професора М. ц; був теж рівно сім хвилин, розповів свою анекдоту, але без зка!' ного морального задоволення, і, не справивши враження, по^ шукати далі.
Він вирішив, що редактор Верес уже тепер може бут, вдома, але може ще й не бути. На всякий випадок він дав соб- простір і вийшов за місто. На віллах якусь часинку стояв перед парканом, що з-за нього пінилася невгамовна квіт-рр^Кп визна черешні. Величезна краса, подумав він, і йому на миті стало приємно, що природа не має в собі ніякої краси, лиш його спрагле ідеалу око її видобуває. Тоді неспокій його почав зр0. стати чимдуж. Він збагнув: кіно, єдине місце, де ще може бути редактор Верес. І тепер він ще раз пішов, ще раз пересвідчився що редактора вдома немає.
Терпляче пересидів він фільм, у двох місцях навіть захо. пився. Але під самий кінець патентованого видовища подумав таке: ніскільки не хвилюється, наприклад, рідна редакторок сестра панна Ганнуся, дівчина з гострими очицями, дівчина з гострим підборіддям. Насилу вирвавшися з кінонатовпу після закінчення сеансу, він став на вулиці осторонь і перечісував зором живе оце стоноге двигло. Потім він побіг знову.
Стець Германович ішов головною вулицею. Квадратовою долонею відбивав він від вуха стрекіт авто. Назустріч, над купами людей, над вигаданими головами людей височів місяць, місяць уповні. Стець Іерманович простував з течкою в одній руці, а в мозку в нього відбувався вибух, тугий вибух, тугий безлунний вибух.
Людина виходить вранці з дому, думав Стець Германович. Неймовірна в плескатій своїй підлоті річ, думав він. Що важать наші розмови про соціальність людини, коли людина, виходячи вранці з дому, криво провалюється в океан. О, поруч борсаються тисячі й мільйони істот. Кожна живе похапливим життям, але які ж усі вони біло байдужі до людини, що вийшла вранці з дому. А тим часом, за коротку мить між початком діяльного дня і виходом місяця після кіносеансу, людина, що вийшла з дому, рівно сто разів може підбити й підкинути тілом своїм авто. І рівно сто разів їй на голову впасти може лункий шматок даху. І рівно сто разів у харчівні вона може не розжувати скла в куснику ковбаси. І рівно сто разів її можуть у груди вразити обертові двері від сліпого поштовху стрічного. 1 рівно сто разів може вона послизнутися на пішоходах об скоринку з огірка. І рівно сто разів може вона замордувати собі зорові нерви, глянувши близько на працю електрозварника. І ще рівно сто разів вона може потрапити на зуби урядовцеві, урядовцеві однаково, чи людина повітового мірила, ачи світового.
Стрйшанебезпека чигає на людину цивілізованого міста. Та людина міста не втікає. Вона не втікає від тих ста разів по сто на одну днину, так думав Стець Германович. Не втікає і не хоче втікати, думав він. Людина тільки має право, одне право, одне незаперечне боже і людське право, право на те, щоб коли


80


оі!а, вийшовши вранці з дому, не повернеться в нормальний час, то щоб хтось другий в океані, всією істотою, всім помислом, безумовно, безпощадно полишив свої справи в стані безруху, а виправився на розшуки, на допомогу. Бо різьбяр Бог вирубав перву людину і одразу другу. І друга була друг. І сам Бог вкорінив для перволюди ни древо дружби. І саме цього божого І ЛЮДСЬКОГО права людині відмовляють. Вбачають усю провину в людині, що вийшла вранці з дому, ба не сказала, куди йде. Вважають, що для розшуків існує поліція, що цього досить у копиці взаємозобов’язань. Я заперечую такий стан речей, сказав Стець Германович. І я заперечую, хоч би тут що, сказав він, і від сьогодні перечитиму з послідовністю. І я заспокоюсь, поки не знатиму, що скоїлося з людиною, яка вийшла з дому і не прийшла, і я не маю права наказувати рідній сестрі людини і найближчим знайомим, але я маю право наказати собі не заспокоїтись, аж ніяк не заспокоїтись, ніколи більш не заспокоїтись долею людини, що вийшла з дому і не повернулась, хоч вона, людина, мені ніякий не родич і ніякий недруг, просто знайомий, просто людина, з нею приємно інколи помінятися дотепом, простолюдина, ніяка не близька людина, просто людина.


Він спинився на хвилю. Його наливав круглий відчай. Він спинився на хвилю і застукав кулаком у каменицю, просто в тупий матеріял стіни. Прекрасним міг би бути світ людський, сказав він. Ми самі держимо його непорушно гидким, сказав він. Гумове, гордовите, що пройшло повз нього, тільки оглянулось. Але вже наступний пішоходець притишив ходу. В чому річ. Або: що вам. Він виразно вичув позад себе жіночий голос і слово: нерви, нерви. Слово нерви було глузливе. Він навіть не озирнувся. Один узяв його за плече. Саме бажання констатації: звідки ви походите. Поличкування почуттів, сказав він по-сво- сму. Бітте? Рознесення зойків по параграфах, кажу я. Він випростав плече і посунув капелюх ближче до лоба. За ним якийсь час ішли ще два хлопчаки. Він спинився і дав їм дрібних грошенят. І пішов далі. І ноги, печені й томлені дниною, прилипали тепер до скарпеток, хоч перед відходом він вимив їх у содовому розчині. І авта налітали одне на одне, але без катастроф, тільки тріскотіли, і вулиці лягали у вулиці, але як припасовані одна в одній китайські кульки. І Стець Германович ступав по тортурах своїх нечуваних, і він вирвався з головної вулиці і завернув у бічну, і побіг за ним тільки місяць, і місяць ходив за ним і виходжав у перспективі кожної рівнобіжної вулиці, а тоді і застиг у нього над правим плечем, сокіл мисливця.


Зовнішні двері вже замкнено. Доводилося когось тривожити стороннього, Стець Германович не знав достеменно, де дзвінок до редактора Вереса. Він натиснув там, де могло бути, приблизно правильно, рахуючи кількість поверхів. Хвиля порожнечі. Дві. Три. Чотири хвилі порожнечі. П’ять хвиль — Десь клацають двері, хтось — Редактор Верес мешкає так, що коли відчинять двері, буде видко війстя до мешкання. Ключ увіходить до шпари. Ключ пробуджує шпару. Ключ гомонить із




6 - 5-1042 81


“парою. Шпара бурчить. Ключ наполягає. Шпара опиоа Ключ перемагає. Шпара спорюється. Двері відчинено €ТЬс51 На дверях стояв редактор Верес.
Редактор Верес стояв у нічних капцях. Його сестра п Ганнуся, виглядала з горішніх дверей, дівчина з госто***1* очицями, дівчина з гострим підборіддям. Редактор Верес шматочок булочки, і навіть сяйво місяця не могло приду* здоровецької квіт-рожевизни його круглощокої ПИЧКИ. Т"

-До першої пополудні, - сказав редактор Верес і почухав собі лікоть.

-Де це ви були, - спитав Стець Германович, розглядаючи його.

Редактор Верес замкнув двері. Вулиця знов стала вулицею. Вулиця була маленькою бічною вулицею з разочком ліхтарів на дротах посередині. І так само разочок ліхтарів висів над пе- ретичною вулицею, що була маленька і бічна, але з місяцем у перспективі. І на цій вулиці, що на її ріг вийшов Стець Германович, як і на попередній, ляскоту й вискоту авт зовсім не було чути, а перехожих траплялося дуже мало. Йшла одна дівчина. Йшла з важкою, мабуть, торбою. Стець Іерманович сливе пройшов мимо і - враз спинився. Спинилась дівчина.

І дівчина теж його впізнала, хоч познайомили їх щойно сьогодні.

Авто вичвалало з-за рогу, свиснуло на них, помчало вниз попід ліхтарями, де не взялося на забутій вулиці. І Стець Германович ковтнув повітря. Невже ж він - - Що перевірити




_ ви так любите мед, що за ним на край світу.
_ д. ні ж. Я, власне — то, власне, не для мене мід.
Уже не треба було перевіряти. Стець Германович уже й не в значити ніяких точок, сказав навмання ніби протибічне, а яйшл° таК' ц^° т'льки сокирним способом вичервонив справу:
_ Та воно не так то й далеко, - сказав він з метою злагоди. - Ми трохи тут розледачіли, - сказав він далі, наплітаючи думку. - Ми відзвичаїлися від наших верстов. Тут усі кінці вимірюють пиНами в межах десятка, чи так. Пересічно ж година божа "зди от до якого-неоудь Н., приміром.
Трохи зашарілася дівчина під ліхтарем. Це було гаслом. Тоді Стець Германович промовив одним видихом:

__ Ні, - сказав Стець Германович, - я не пан редактор. Я був ним удень і буду взавтра вдень. Тепер я просто один смішака, то має сердечну на вулиці просьбу до дівчини.

Знов трошки зашарілася дівчина. ї Стець Германович теж дещо зашарівся, промовляючи:
_ Прошу дуже першій знайомій людині, що стрінете взавтра, сказати не добридень, а кобри день.

_ Нічого не є. Просто один раз сказати замість добридень кобридень. Чи обіцяєте.
-Я, власне —

-Ато, власне, для чого.
-Як вам пояснити. Воно не так легко. Щоб згадати, як нині ми з вами трошки погарячились. Г - щоб не так уже аж надто , соромитись, коли часом хочеться побути трішечки людиною І навпаки. Чи обіцяєте. Я теж скажу комусь кобридень і теж на неділю субота скажу. Чи обіцяєте.

-Знаменито. А тепер прошу перерахувати ліхтарі до кінця вулиці.
Вона, нарешті, не витримала. Глянула на нього - і засміялась. Але було це (гіп, гіп, ура) зовсім не те, що вранці. Сміх був тепер цілком випадковий, сміх йому. Щоправда, за особистий сміх довелося заплатити.
І в ЦЮ мить його міцно розсаджені вилиці збіглись і в змові 3 очима вистрілили смішинку, маленьку, тоненьку і тепленьку
ц


83




смішинку; вперше на житті. Вона не знала. Вона не знала свідчила факт з людиною. Вона не знала, бо думала про інщ0 ^1
І вона не знала, що Стець Германович помітив, як вона Нес° I мохіть поглянула на його коротке, майже бульдожаче підк^' І ріддя. °-

Вона знов засміялася, стаючи на місцевому інтересі.

Він узяв торбу вільною рукою, а тоді переклав її в ту, Яіс^ 1 тримала течку, щоб було разом. Вони помалу пішли поруч. І
-До самого кінця вулиці?

Вона спинилась.

Вона замовкла, глянувши на місяць.
-Дякую, - сказав він.

Він відділив торбу від течки, зважив у кулаці й передав їй. І

Якусь хвилину вона думала. Потім глянула на нього ще раз І

-Кобраніч, це підходить, - відповів він і підніс над головою
капелюха.
Він пішов поквапно вниз до переїзду. Переступаючи першу лінію, він уже не стримувався: висвистав мелодію, що так любив від дитинства.
Вже по той бік переїзду спав йому на думку рядок з Романа Дробота:
Зогрій ятання, вчоловіч, але ввінчай - самоборінпя.






2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.