.RU

Сходження пітьми присвячую дорогій Юсі  - 53

1. /Глобальн_ проблеми цив_л_зац_х.txt
2. /М_ст.doc
3. /Примарний фен_кс.doc
4. /Сходження п_тьми.doc
5. /Ясенець _ Тар_я.docПрисвячую своїй матері та духовній сестрі-двом найкращим жінкам мого життя…
Яррос Ясенець примарний фенікс
Сходження пітьми присвячую дорогій Юсі 
Повість про ясенця І тарію. Тарії Сойле Сусанні Турунен на довгу пам’ять
«Я тут не для того, щоб розбиратися, звідки ростуть недолугі плітки»--відрубав він.—«А зовсім з іншої причини. Мерґіусе, мені відомо, що у Вімбарі ти тісно спілкувався з Раміною, адже так?»
«Куди вже тісніше»--учень блимнув очима на старшого Алейда.
«І ти не заперечуєш, що писав їй звідси листи?»
«Так, міг нашкрябати чорнилом кілька рядків, щоб їй там не так самотньо було»--Мерґіус почав розуміти, що буде далі.
«Так от, вона вчора самочинно покинула територію монастиря Етерн, де перебувала на навчанні, й зникла у невідомому напрямку. Також, на її майстра Саула було скоєно напад, його келію підпалено, хоча він сам не постраждав, а проте зазнав великих матеріальних збитків. Тепер ми маємо знайти Раміну»
«Ну і до чого тут Мерґіус?»--запитав Вульфіла.—«Маєте знайти, то шукайте… І ще неясно, яким боком ти причетний до цієї справи—адже ти не є настоятелем її монастиря, та ще й не прямий наставник»
«Я—прямий наставник Мерґіуса, і він може посприяти нашому… слідству»--усміхнувся Футлер.—«Бо вони з нею дуже тісно контактували і все таке. Мені відомо, що нещодавно кардинал Гайнріх подав настоятелю Вімбара Смославу офіційне прохання перевести Раміну на навчання з Етерну до Інвару, проте рішення досі не було прийняте через погіршення здоров’я нашого керівника. Я думаю, що не помилюся, висловивши припущення, що саме Мерґіус ублагав кардинала написати подібне звернення, адже, наскільки я знаю, той дуже його шанує й всіляко опікується. Також я знаю, що Мерґіус і Раміна вели активне листування протягом цього часу. Тому я й питаю тебе, учню: тобі щось відомо про її втечу й те, куди вони вирушила?»
На якусь мить запала тиша. Врешті, Мерґіус, зберігаючи цілком спокійний вираз обличчя, похитав головою.
«Ні»--рівним голосом проказав він.
«Перепрошую?»--Футлер примружив очі.—«Ти щось сказав?»
«Сказав: ні»--вже гучніше повторив Мерґіус .—«Я про це нічого не знаю»
«Таааак… І ти впевнений у своїх словах? Ти достеменно думаєш, що нічого… анічогісінько… не знаєш про цей прикрий інцидент?»
«Вам як сказати, щоб ви зрозуміли?»--Мерґіус глянув просто в червоні очі свого наставника, тепер ані трохи не відчуваючи страху перед ним.
«Гаразд. Можливо ти маєш якісь припущення щодо того, куди вона могла податися?»
«Ніяких»--відповів Мерґіус .—«Вона мене не інформувала про подібні наміри»
«Але ти мусиш мати на гадці хоча б щось»--Футлеру вривався терпець.—«Ну хоч якусь дрібничку. Ви з нею були такими близькими, напевне ж, всім ділились одна з одною, все знали! Навіть якщо вона тобі нічого не говорила (в чому я, до речі, сумніваюся), ти можеш хоча б припустити, куди вона помчала!»
«Думаю, їй вистачить розуму ховатися геть не там, де ви її шукатимете»--запевнив Мерґіус .—«Але все ж таки, як я нею захоплений… Вона не побоялася, вже вдруге вчинила те, у що вірила!»
«Цить, дурню, тебе ніхто не питає»--прогарчав Футлер.
«Закрий рота!»--різко осадив його Вульфіла.—«Я не дозволю тобі так говорити з моїм учнем!»
«Він мій учень, Вульфіло»--заперечив Футлер, обертаючи злютоване обличчя до іншого Алейда.—«І лише тимчасово під твоєю опікою»
«І тому зараз я його бережу й велю тобі триматись од нього подалі. І взагалі, якщо пощастить, я доможуся, щоб Мерґіус а перевели сюди назовсім—подалі від тебе й твоїх збочених ідей»
«Гаразд»--Футлер потихеньку заспокоївся.—«Я погарячкував. Слухай, Мерґіусе, чи не був би ти такий ласкавий перемовитися зі мною… наодинці? Я маю до тебе кілька особистих питань—нічого особливого, запевняю тебе»
«Я проти!»--знову вступився Вульфіла.—«Говори тут, однак я про все довідаюсь»
«Та ні, чого, я не заперечую»--мовив Мерґіус , підводячись.—«Давайте побесідуємо десь окремо»
«Тільки обережно, хлопче»--остеріг наставник.
Вони вийшли з кімнати й зупинилися за кілька метрів від неї в порожньому коридорі.
«Гаразд, а тепер слухай дуже уважно»--стиха з притиском сказав майстер.—«Я приплету тебе до справи й ти допоможеш нам знайти Раміну—я знаю, що в тебе це вийде»
«І для чого вам я?»--здивувався хлопець.—«Ви ж там всі могутні маги, невже не впораєтесь?»
«Краще буде, якщо ти посприяєш»
«Ні, ви скажіть, навіщо»--Мерґіус сам дивувався власній зухвалості, але вирішив тиснути до кінця.
«Вона… це дівчисько якимось чином оволоділо магією»--неохоче визнав Футлер.—«І її Відбиток та форма маніпуляцій дуже неординарні. Я майже певен, що ви вчилися цього разом, і що ти без дозволу передавав їй те, чого навчився від мене, а тому ти знаєш її найкраще й тобі найлегше з-поміж нас буде її знайти»
«Я радий, що вона втекла, з чого ви взяли, що я вам допоможу?»--знизав плечима Мерґіус .—«Я сам її відшукаю, коли залишу Орден»
«Послухай, я знаю, що ти їй допомагав втекти. Сліди від підков її коня, які знайшли на ґрунті біля монастиря мають карбування кузні міста Корб—а звідти товари закуповлює Інвар, й аж ніяк не Етерн—отже, кінь був із вашої стайні! Крім того, ти звідсіля кудись зникав… в ліс, на містичне полювання? Там кінь скинув тебе, й ти заблукав? Недолуга історія. Та ще й до того ж, вона в цей час сиділа замкнена в колодязі, а хтось розламав замок й допоміг їй вилізти»
«Якщо кінь скинув мене і втік, то цілком можливо, що він подався до Етерну—я не можу пояснити, чому саме туди, бо конячої психології не знаю»--як не дивно, учень геть не хвилювався, він розповідав те, що стало для нього майже правдою.—«Там вона могла прикликати його, бо, як ви сказали, володіє магією. Так само зуміла й вибратися з ув’язнення. Я про одне знаю—у неї сильна віра й вона не здасться так просто. Якщо вона захоче сховатися, то ви її не відшукаєте»
«Я тобі мозок випущу»--пригрозив Футлер, втрачаючи зачіпки.—«Я виверну твою свідомість і знайду, що там усередині! Покажу всім факти, які ти в ній приховав, виявлю твою брехню й докладно оголошу, як саме ти її визволяв!»
«Проведете таку маніпуляцію—вам голову знімуть»--попередив Мерґіус .—«навіть якщо припустити, що ваша версія правдива, мене покарають слабше, і то лише за самовільне покидання території, викрадення коня й брехню майстрам. А за наругу над учнем центрального монастиря, де у вас іще й не найліпша репутація… вам буде чим перейматися»
Футлер завмер, риплячи зубами.
«Гаразд, а якщо так? Ми її й далі шукатимемо, будь упевненим. І, як ти вірно підмітив, ми всі—зрілі маги, і їй довго від нас переховуватись не вдасться. А коли її буде приведено на суд, то Кветін не зможе вже покрити її так, як колись і я особисто доможусь, щоб її повісили»--Алейд хижо вищирився.—«І подбаю, щоб ти був на страті. А потім подарую тобі петлю, в якій вона сконає—раптом і ти використаєш її за призначенням, надія завжди є…»
«Тоді я всім розповім, як ви вчинили зі мною, кинувши мене в море»--від такої перспективи у Мерґіус а пішов мороз по спині, тож він намагався придумати щось, чим і собі вразити Футлера.—«І те, як калічили мене в дитинстві своїми випробуваннями, не узгодивши цього з керівництвом Інвару. І, здається мені, на ваш напад на контейнеровоз ви так само ні в кого зі старших благосоловення не брали. А якщо ви її зачепите, я особисто вам помщуся—і байдуже, що буде потім. Затямили?»
В його словах було достатньо погрози, щоби Футлер відсахнувся назад. На якусь мить в його очах проступив страх.
«Гаразд, як хочеш»--врешті, визнав свою поразку він.—«Я сам очолю пошуки… Але її справу все одно розглядатиме суд»
«Його рішення чесним не буде, бо ж ви всіх підкупите»--відказав учень.—«Так само, як вмовили Смослава Вімбарського відправити нас у різні монастирі… о, я майже певен, що так і було, бо вам це дуже вигідно. Тож майте на увазі—я ваше життя пов’язав з Раміниним нерозривною ниткою. Щось станеться з нею—і вас спіткає така сама доля. Так що бережіть її. І я тепер—дуже нестабільна вибухова суміш»
«Ти мені погрожуєш, щеня!»--гаркнув майстер.—«Ниций кавалок гною… як ти смієш?»
«Як ви навчили»--незворушно озвався Мерґіус.—«Що, підете до Вульфіли й розкажете, як я, молодий учень, непоштиво погрожував наставнику? А як тоді поясните ваші наміри вбити Раміну? І те, що хочете повикручувати мені свідомість? О, а може, це ви хочете мене підставити? Використати ситуацію собі на користь і знищити мене за те, що я вас підвів і не став тим, ким ви мене хотіли бачити? Як думаєте, розглянуть майстри таку версію?»
Футлер не сказав більше й слова, а просто розвернувся й пішов. Мерґіус прихилився до стіни й зареготав, сповнений дикої радости. Щойно він вперше здобув перемогу над злим і жорстоким майстром, який з такою насолодою мучив його й намагався розчавити душу, обернувши на порожнього й лихого монстра, подібного на себе. А Раміни вони не знайдуть—не раніше за нього, принаймні.

Та все ж учень не на жарт стривожився—він зовсім не хотів, щоб Алейди розшукали Раміну. А вони, цілком імовірно, таки вистежать її шлях до Ґедайну—через логічні роздуми або ж зчитування часових потоків. І вони, під керівництвом Футлера, те місце догори дном перевернуть, або ж наповнять отруйним газом чи взагалі зрівняють із землею. Мерґіус із жахом уявив, як його подруга мирно влаштується на ночівлю в одній із покинутих кімнат монастиря, ідеї останніх жителів якого були їй такими близькими; а в цей час по зовнішньому дворі йтиме Футлер зі своїми безголовими поплічниками, вкривши себе куполом непомітности, аби відчуття небезпеки не потурбували Рамінин сон. Як вони нечутно закладуть вибухівку з чотирьох країв будівлі, а потім, відійшовши на безпечну відстань Футлер з усмішкою підпалить гніт. Пролунає страхітливий вибух, стіни древньої обителі затріщать й вона складеться всередину, ніби картковий дім.
Мерґіус мусив добутися туди першим. А повернеться він потім в Інвар, чи ні—питання суперечливе. Спробувати було варто в кожнім разі—заради Раміни й заради себе.
Наступного дня учень вирушив до кардинала Гайнріха, все йому розповів й попросив у нього орґанізувати дозвіл на те, щоб вирушити на пошуки втікачки самотужки.
«Я не захотів співпрацювати з Футлером, бо він погрожував нам обом»--заявив він.—«Але я геть не хочу, щоб Раміну повісили, коли Футлер її знайде, а сам я приведу її на покаяння в Інвар. Я її швидко знайду, бо як ніхто її розумію. Ми споріднені Відбитками, відчуваємо один одну»
Гайнріх деякий час розмірковував над почутим, а Мерґіус чекав, затамувавши подих.
«Гаразд»--погодився, врешті, кардинал.—«Даю тобі свою згоду й оформлю все документально. Отримай благословення Вульфіли й можеш вирушати. Я підшукаю тобі когось у напарники»
Мерґіус хотів було відмовитись, пояснивши, що сам впорається краще, та майстер наполіг, щоб у подорож поїхав хтось іще, трохи досвідченіший. Вирішивши не заходити задалеко, хлопець погодився. Потім він переповів розмову Вульфілі й той, почувши, що згоду дав кардинал, благословив учня на виправу.

Разом із ним вирушив жвавий учень на прізвисько Смарагд. Він був знатного роду, сином губернатора старого міста Хладбург, що мало особливий статус, і вже два покоління Смарагдових предків були там керівниками, тож і син, ясна річ, хотів своїми стараннями досягти цієї позиції. В Алейди пішов, щоб стати справжнім аристократом, і потрапив відразу в Інвар, де, на відміну від Етерну чи Вімбару готували не стільки спокійних ченців, як лідерів. Його вчитель (також кардинал) підтримав прагнення вихованця стати державним службовцем, оскільки це сприяло новій стратегії вживляння Алейдів під прикриттям на важливі посади й таким чином розгалужуючи мережу впливу. Тим не менше Мерґіус мав серйозну підозру, що для задоволення своїх амбіцій Смарагд без вагань покине Орден й служитиме Тринадцятьом Родинам, якщо ті запропонують йому достатньо вигідну оборудку.
Обоє сиділи в потязі, який мчав на захід й розмови заводили рідко—не зійшлися характерами з першого погляду. Хоча Мерґіус був таким само амбітним, він не відчував потягу до державних посад, а волів радше чинити якісь подорожі й дослідження, чи, максимум, бути наставником-реформатором в Ордені. Смарагд був дуже старанним учнем і незабаром мав бути висвяченим і все чекав, коли поїде у рідний Хладбург, де продовжить вишкіл в економічно-правовій гімназії. Його гординя та егоцентризм вражали—вся манера триматися й спілкуватися показували захмарну про себе думку й впевненість у собі. З одного боку, не так і погано, адже всякий сумнів—половина поразки на шляху до мети; але й небезпечно, оскільки легко можна було опинитися в полоні ілюзії, що далі вже нема куди йти і чого пізнавати, а для самої суті істинного Алейда подібний погляд був згубним. Як говорив колись Вульфіла: чим вище задерта голова, тим менше бачиш деталей, а отже в яму втрапити куди легше. Крім того, Смарагд приховано вважав, що всі ресурси світу існують лише для нього, а всі люди мають перед ним схилятися. Яким же ти будеш, в біса, правителем, подумав Мерґіус , якщо думатимеш лише про себе? Він сам завше сприймав владу як певне служіння й почесний, навіть священний обов’язок, і легковажне ставлення сусіда було просто обурливим. Невже він не розумів, яка все марнота і всі його аристократичні навички та матеріяльні нагромадження навіть на мить не віддалять його від неминучої смерти?..
Так чи інакше, а Мерґіус мав важливе завдання: відірватися від нахабного молодика, аби продовжити пошуки самотужки, бо йому аж ніяк не потрібно було припертися в Ґедайн разом зі ним. Тому Мерґіус і заплутав так усе: вони сіли на потяг й поїхали геть в інший бік. Тут, на одній зі станцій, Мерґіус приспить Смарагда й далі поїде сам. Іншим потягом він мав намір до наступного ранку дістатися Філарйона, а звідти до Ґедайну рукою подати—минулого разу вони з Футлером ту відстань за день проминули.
Учень зорив у вікно на широкі доглянуті поля, через які проходила залізнична колія. Час від часу то тут, то там пролітали маленькі містечка та залізничні платформи, які експрес минав, не зупиняючись. В повітрі снувався паротяжий дим, що стелився білою смугою. Мерґіусу чогось захотілося посидіти в кабіні паровоза—крутити всі ці ручки й важелі, підкидати в піч дрова й періодично свистіти сиреною чи бамкати сигнальним дзвоном.
Через деякий час Смарагд почав куняти біля вікна, а потяг наближався до однієї зі своїх зупинок, де ставав рівно на три хвилини. Мерґіус усміхнувся, подивився на свого супутника й безгучно наказав: «Спи».
Напевне, якби старший учень був при свідомості, то легко загасив би всяку магічну маніпуляцію, проти нього скеровану, а проте Мерґіус зробив усе дуже хитро—замість лобової атаки він просто посилив той стан, який і так опанував Смарагодом, тому той навіть не запідозрив, що з ним трапилося щось проти його волі. Та й результат хлопцевої гордині теж мав свій ефект: той був безмежно впевненим, що раз доріс уже до такого віку, ніхто не насмілиться його зачіпати.
Смарагд заснув, його голова похилилась набік. Тоді Мерґіус нечутно встав, підхопив довгу валізу, де був захований Анк, провізія та кілька підручних засобів, і побрів в інший край вагона, де сів на вільне місце. Протягом кількох хвилин він чекав там, але його супутник так і не прокинувся, навіть коли потяг, гальмуючи, сильно хитнувся. Тоді учень скочив на ноги і в потоці інших пасажирів вийшов на станції.
Стоянка тривала рівно три хвилини, потім паротяг засвистів, з шипінням випустив нову хмару пари й рушив вперед, клацаючи величезним поршнем. Мерґіус проводжав його поглядом—усе, набридливого самовпевненого компаньйона він позбувся, можна рухатись далі.
Містечко було маленьким, але акуратним—видно, що жителі дбали про свої помешкання й суміжні території. Воно мало чотири великі вулиці й численні проходи, що вели до віддалених хат. Посередині стояла висока двоповерхова цегляна ратуша, більшість інших споруд були дерев’яними. Мерґіус вирішив трохи пройтися, бо чекати потяга на Філарйон малося ще дві години. Тож він попрямував до бару, де мав намір персидіти цей час.
Усередині салуну було гамірно, гучно грала музика, місцеві жваво обговорювали буденні справи. Мерґіус опустився на високий стілець за барною стійкою й перерахував свої гроші. Було не так уже й багато, а проте за мірками цього містечка вистачить. Замовивши собі хліб з м’ясом та міцного віскі учень потягнувся. Він пригадав, як достоту в такому самому барі Футлер зі Шапрром та Верітасом влаштували бійку перед знищенням Прем’єр-Міністра. Тепер ця подія не видавалася такою вже й жаскою—хлопець забув гостроту відчуттів й вирішив, що вони просто чинили те, що мало бути зробленим. І справді, коли він прочитав, як Тринадцять Родин раніше притискали Алейдів, усяке співчуття до цієї таємної еліти зникло. Якщо Орден розчавить їх, буде тільки краще.
Посидівши за столиком, попоївши й почитавши місцеву газету Мерґіус пішов назад на станцію, купив квиток на потяг до Філарйона й зайшов у вагон. Знайшов своє місце, засунув валізу під сидіння й спробував розслабитись. Звірив годинника—напевне, перший потяг уже мав прибути на кінцеву станцію, де Смарагда розбудять контролери й він, нічого не розуміючи, деякий час шукатиме Мерґіус а, потім спробує зрозуміти, де й чому опинився сам, і тільки потім повідомить Інвар. На це хлопець уже придумав хороше виправдання: ніби то він сам заснув у вагоні, а коли прокинувся, супутника вже не було, й куди той подівся, невідомо. Далі якесь відчуття потягло сісти на автобус, що рухався в бік Філарйону й продовжити пошуки звідти—чекати Смарагда він не став, бо поспішав, аби не давати Футлеру змоги вирватись надто вперед.

Дорогою Мерґіус завів бесіду з молодою панянкою, що сиділа на сусідньому місці. Усе почалося з того, що вона попросила хлопця допомогти закинути її валізу на верхню полицю, до якої не діставала. Потім, часто дякуючи, почала розпитувати, хто він і куди їде. Не бажаючи привертати факту до свого алейдного походження (бо ті й далі залишалися не в пошанівку більшости людей), розповів, що є студентом престижного столичного університету, а зараз їде на канікули додому у Філарйон, нарікши себе, для конспірації, Гайнріхом. Дівчину звали Гільдою, вона навчалася в інституті шляхетних дівчат у тій же столиці, і так само жила у Філарйоні. Вона почала жваво оповідати про їхнє життя, дівочі забавки, плітки й таємні інтрижки. Мерґіус вигадував щось про свій університет, беручи за зразок історії, які читав у світських художніх книгах. Таких було небагато й не найкращих—справжній студент неминуче розпізнав би брехню, а проте Гільда, що в звичайному освітньому закладі не бувала, легко заковтнула ці баєчки й гаряче просила ще. Було видно, що Мерґіус чимось їй сподобався й він вирішив трішки пограти на ситуації: надав собі важливого вигляду й почав поважно розповідати якісь складні речі, приковуючи Гільдину увагу до себе на всі сто відсотків. Потім він ще й на аристократичний манер запалив цигарку, одну з тих, які поцупив у Смарагда, що смалив їх, не перестаючи, адже так, мовляв, прийнято у високих колах. Самого Мерґіуса до тютюну призвичаїв кардинал Гайнріх, що перед цим виховував у ньому вишукані нахили.
«Ми, знаєте, історики»--патосно розповідав він.—«І в нас на курсі обов'язково є практичні заняття. Ми маємо відвідати якесь старовинне місце, зробити його огляд, порівняти з тим, що в книгах читали, а потім робити про це доповіді. Я от після канікул навідаюся в старовинний напівзруйнований монастир Ґедайн, де колись жили Алейди»
«Нічого собі…»--вржено глянула на нього Гільда.—«А не страшно? Я чула всяких страшних історій про це місце…»
«Так, у нас теж всі бояться туди потикатися»--кивнув Мерґіус .—«Але чого там страхатися? Туди ніхто не ходить, тож зустріч з бандитами малоймовірна, звірина довколишніх лісів давно не така й дика, страхається людей, а всередині… Ну, може мене налякають двійко-трійко склетів»--він зневажливо пирхнув.—«Я там ніч проведу»
Дівчина сиділа з роззявленим ротом.
«Ти такий відважний…»--вимовила вона.—«З тебе став би хороший воїн»
«Так, коли я закінчу університет, то піду до армії»--замріяно сказав Мерґіус .—«Бо мені непогано вдається муштра та й з деякою зброєю раду собі даю. У мене дядько служить на фльоті, багато чого мене вчив і навіть кілька разів брав із собою в море. Може, влаштує мене на свій корабель. Хоча й на суші було б цікаво, я думаю—походи в малозаселені райони чи військові рейди в Сахан»
«Так, ти побуваєш в битвах, станеш героєм, тобі дадуть медаль і зроблять старшим офіцером. Та ти будеш, до того ж, іще й університетським випускником з вищою освітою. Так можна потім на державну службу піти…»--промовила Гільда.—«Мій дід пройшов схожий шлях—спершу вчився на геолога, потім служив у військових місіях в гірські райони, які добре знав. Врешті здобув освіту ще й хеміка, а тоді винайшов новий вид вибухової суміші. Тепер він—почесний член наукової спілки і при цьому кандидує в Парлямент»
«Непогано…»--схвально кивнув Мерґіус .—«Гарний приклад»
Гільда, як скоро виявилось, була простою і нічим не показною, хоча вельми гордовитою і патосною дівчиною. Крім діда нікого особливого в роду вона не мала, а закінчивши інститут шляхетних дівчат головним чином мала думати про те, як вдало вийти заміж—жінки, попри офіційну рівність, рідко підінмалися в республіці на вищі щаблі суспільства. Напротивгау цому Мерґіус а й приваблював Орден—там, принаймні, дискримінації не було. Зовсім недавно на чолі головного монастиря Інвар трудалися стара настоятелька Софія, а деякі дами нерідко опановували військове мистецтво так, що їм заздрили деякі лицарі.
Тим не менше, Гільда була доволі гордовита й розкута, хоча перед Мерґіусом поводилася стриманіше, щоб справити добре враження. Пізніше вона почала розповідати різні особисті речі, шепотіти приємні слова й навіть запропонувала переночувати в себе вдома, позаяк має окремий будиночок, в якому зараз порожньо. Розуміючи, що справа пахне смаленим, Мерґіус чемно відмовився, сказавши, що дуже прагне чимшвидше зустрітися з родиною—думка про те, що доведеться ночувати разом зі світською і, цілком можливо, не дуже благочестивою панянкою задоволення йому не принесла. Стало тривожно—чи встоїть він, коли вона почне загравати занадто відверто? Звісно, учень періодично поринав у барвисті фантазії про дівчат, з якими розважався, а проте насправді не бажав чинити подібного: неправильно було отак втручатися в чиєсь життя без наміру далі жити разом, та й гордість веліла залишатися самітником й пропускати таке людське, занадто людське повз себе. Тим не менше, пропозиція перебути ніч у Гільди (як вона гарно кліпає очима, очікувально дивлячись на нього…) була настільки спокусливою, що Мерґіус ледь не дав згоди, і лише в останню мить осмикнув себе. Уявив, що сказала б йому Раміна й на душі відразу полегшало. Та й пригадав свою головну мету—чимшвидше добутися до пункту призначення. Ще досить рано, у Філарйоні можна орендувати (чи вкрасти) коня і, їдучи швидким темпом, до ночі бути в монастирі. Мерґіус не пам’ятав дороги, але не мав сумніву, що відчуття скерує його.
1 ... 49 50 51 52 53 54 55 56 ... 92 2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.